Мой давний друг! должен я с тобой
Расстаться надолго ... Жаль мне!
С тобой привыкла я делиться печалью,
Вповидувать мысли веселые и грустные.
Так же при тебе, мой друг давний, верный,
Прошло жизни дитячее мое.
Как сяду при тебе я во время вечерней,
Много воспоминаний тогда встает!
Картина восстает: собрался кружок,
Проводит кстати, и поет, и кричит,
На клавишах твоих быстрый, громкий таночок
Чья веселая выиграл рука.
И кто это плачет там, во второй хижине?
Чье рыдания сдержанное, тяжелое? ..
Силу тоску крытых такой малой ребенку,
Сдавило сердце чувство горькое.
Чего я плакала тогда, чего рыдала?
Тогда же вокруг так весело было ...
Ох, видимо, беда сердцем чувствовала,
Что меня, как туча грозная, шло!
Когда я грусть свой на струны клала,
Появлялась целая стая красных мечтаний,
Радугой моя надежда играла,
Далеко несся мыслей легкий рой.
Расстаемся надолго мы с тобой!
Останешься ты в одиночестве немой,
А я не буду деться с печалью ...
Прощай же, давний, дорогой друг мой!
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.
Та хто се плаче там, в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке?..
Несила тугу крить такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.
Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Прощай же, давній, любий друже мій!
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Загрузка...
Loading... Please wait Звкрыть
