Приближение зимы во всем сердце слышит:
И в шелесте листьев, и в ветре, и в тропам,
Что ждут, когда голубизна в снежинках закипит,
И серебряный станет сад, и забелеют путь.
Приближение зимы ... Песен птичьих звуки
Замолчали в деревьях обнаженных, грустных ...
Синеет холодно земля в слезах разлуки
С летом и теплом в мареве дорог ...
Приближение зимы. Березы белокорые
Готовятся ко сну под ветра тихий свист.
И с ветки падает в золотой повиновении
Последний желтый лист.
Наближення зими у всьому серце чує:
і в шелесті листків, і в вітрі, і в стежках,
що ждуть, коли блакить в сніжинках завирує,
і срібний стане сад, і забіліє шлях.
Наближення зими… Пісень пташиних звуки
замовкли в деревах оголених, смутних…
Синіє холодно земля в сльозах розлуки
Із літом і теплом у мареві доріг…
Наближення зими. Берези білокорі
готуються до сну під вітру тихий свист.
І з гілки падає у золотій покорі
останній жовтий лист.
Мой давний друг! должен я с тобой
Расстаться надолго ... Жаль мне!
С тобой привыкла я делиться печалью,
Вповидувать мысли веселые и грустные.
Так же при тебе, мой друг давний, верный,
Прошло жизни дитячее мое.
Как сяду при тебе я во время вечерней,
Много воспоминаний тогда встает!
Картина восстает: собрался кружок,
Проводит кстати, и поет, и кричит,
На клавишах твоих быстрый, громкий таночок
Чья веселая выиграл рука.
И кто это плачет там, во второй хижине?
Чье рыдания сдержанное, тяжелое? ..
Силу тоску крытых такой малой ребенку,
Сдавило сердце чувство горькое.
Чего я плакала тогда, чего рыдала?
Тогда же вокруг так весело было ...
Ох, видимо, беда сердцем чувствовала,
Что меня, как туча грозная, шло!
Когда я грусть свой на струны клала,
Появлялась целая стая красных мечтаний,
Радугой моя надежда играла,
Далеко несся мыслей легкий рой.
Расстаемся надолго мы с тобой!
Останешься ты в одиночестве немой,
А я не буду деться с печалью ...
Прощай же, давний, дорогой друг мой!
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.
Та хто се плаче там, в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке?..
Несила тугу крить такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.
Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Прощай же, давній, любий друже мій!
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Приснился сон малой Маруси,
то уже в белом кожухе
Пришла сама бабусенько зима –
И рукавами в поле имеет,
Сугробы сыплет-насыпает.
Сады в инее стоят,
Дорожкой санки скрипят ...
Маруся с братом в доме,
Теперь на свободу не богаты,
Лишь ту себе потеху имеют,
Что странные цветы рассматривают –
Те цветы белые на стеклах,
Как в каких-то странных снах,
Причудливое листья расстилают.
И только всего ...
Печально из дома
Маруси в окна выглядеть.
Приснився сон малій Марусі,
Що вже у білому кожусі
Прийшла сама Бабусенька зима —
І рукавами в полі має,
Замети сипле-насипає.
Садки у інеї стоять,
Доріжкою санки риплять...
Маруся з братиком у хаті,
Тепер на волю не багаті,
Лиш ту собі потіху мають,
Що дивні квіти розглядають —
Ті квіти білі на шибках,
Мов у якихось дивних снах,
Химерне листя розстилають.
І тільки всього...
Сумно з хати
Марусі в вікна виглядати.
Загрузка...
Loading... Please wait Звкрыть
